Одне з чудес Рівненщини
Як Париж неможливо уявити без Ейфелевої вежі, так і рідні терени Полісся не вимальовуються перед нами без мелодійного гудка вузькоколійки, яку в народі лагідно називають «зозулею», або «Поездком». І нехай вона ще не досягла Книги рекордів Гіннеса, але в мультимедійному проекті 2007 року «Сім чудес Рівненщини» почесно виборола першість. Зрештою, у нашій «зозулі» є щось таке, завдяки чому вона залишила позаду інших претендентів на перше місце, яким вже не одне століття, і які мають світове визнання. Все це завдяки своїй унікальності, якій поїзд привертає до себе увагу не тільки українців, але й гостей з-за кордону.
Сьогодні наша вузькоколійка - це найдовша (106 кілометрів) з діючих у Європі. Вона пролягає від села Антонівці до Заречному. Для її обслуговування досі використовується чимала кількість раритетної техніки, яка, однак, ще у відмінному стані.
За 4 години подорожі поїзд робить 19 зупинок, але це тільки за розкладом. Насправді ж «поїздок» - єдиний громадський транспорт такого роду, який «підвозить під самий будинок» (цитую селян). І нехай це не швидкісний експрес, і замість м'яких комфортних сидінь тверді ряди, проте до недавнього часу поїзд був єдиним джерелом зв'язку з районними центрами. Він і зараз чи не найлегший спосіб дістатися дітям в школу або ж кожну середу відвідати базар у Зарічному. До речі, в основний склад з чотирьох вагонів доводиться приєднувати ще два, хоча їх іноді не вистачає.
Але унікальність полягає не тільки у залізниці, а і в тій місцевості, куди щоранку близько семи годин відправляється поїзд. Це як подорож назад, в минуле, де вся дивовижність полягає в суворих пейзажах, мало порушених людською рукою, в поліських селах, які виринають і потопають в густій зелені тутешніх лісів, у швидких змінах ландшафту: від піщаних дюн до легендарних боліт, покритих буйною зеленню. Однак за минуле століття цивілізація все більше і більше зазіхає на цей клаптик недоторканної природи, тому місцевість, яка ще не повністю знищена, охороняється в ботанічних, гідрологічних, заказниках і заповідниках (їх "поїздок" перетинає на своєму шляху).
А ще подорожній буде мати можливість на власні очі побачити дерев'яний залізничний міст, у якого не знайти аналогів у світі. Він з'єднує Володимирецький і Зарічнянську райони через річку Стир між селами Біле і Млин. Перед самим мостом «поїздок» робить обов'язкову зупинку, і далі рухається зі швидкістю не більше 20 кілометрів на годину (хоча зазвичай може набирати швидкість до 50 кілометрів на годину). Адже міст майже повністю з дерева, і вимагає періодичного ремонту і заміни конструкцій. Чимале значення він має навесні, коли повноводний Стир розливає свої води, і дістатися іншого берега можна тільки по вузькоколійці.
В останні роки постало питання про розвиток зеленого туризму на шляху залізничного сполучення Антонівка-Зарічне. Це не тільки може сприяти популяризації вузькоколійки і Полісся в цілому, але і принесе додаткові надходження коштів до місцевих бюджетів. Це і ресурси на постійні ремонти залізниці, яка все більше відчуває на собі згубний вплив часу. Користь з цього отримають і жителі навколишніх сіл, де пролягають туристичні маршрути. Вони рекламують свої садиби, де можуть брати на певний час туристів, забезпечуючи їх нічлігом, їжею, екскурсіями і просто приємним проведенням часу. Як результат, у поліському краї вже побували: поляки, німці, данці, канадці, англійці, голландці, і вони позитивно відгукуються про нашу гостинність і красу тутешньої природи.
От тільки гіркий парадокс, за статистикою кількість гостей з-за кордону переважає кількість візитів вітчизняних туристів, що свідчить про те, що в Європі про наших «чудеса» знають більше, ніж ми самі. Але цей факт не претендує стати закономірністю, і вже зовсім скоро українських туристів, охочих покататися вузькоколійкою Антонівка-Зарічне, стане значно більше.
Перекладено сервісом "Яндекс.Перекладач": translate.yandex.ru.
